Холодні та далекі,
слуги ночі,
безжалісно байдужі,

закутані пітьмою,
височіють.

Хоч своєнравно хижі,
покірні наче.
Пасе їх місяць дужий

ланами, до світанку,
в якому вони гинуть.

Знов і знов
відродяться,
щоб знов померти.
Знов і знов,
і знов, і знов
коло замкнеться.

Про спокій цей тандем
віками мріє
й знов відкривають очі.

Та жар від них
лиш вабить та не гріє.

---

Teksty umieszczone na naszej stronie są własnością wytwórni, wykonawców, osób mających do nich prawa.